18.1
18.2
18.3
18.4
18.5
18.6
18.7
18.8
18.9
18.10
18.11
18.12
18.13
18.14
18.15
18.16
18.17
18.18
18.19
18.20
18.21
18.22
18.23
18.24
18.25
18.26
18.27
18.28
18.29
18.30
18.31
18.32
18.33
Ὤφθη δὲ αὐτῷ ὁ θεὸς πρὸς τῇ δρυὶ τῇ Μαμβρη καθημένου αὐτοῦ ἐπὶ τῆς θύρας τῆς σκηνῆς αὐτοῦ μεσημβρίας.
ἀναβλέψας δὲ τοῖς ὀφθαλμοῖς αὐτοῦ εἶδεν, καὶ ἰδοὺ τρεῖς ἄνδρες εἱστήκεισαν ἐπάνω αὐτοῦ· καὶ ἰδὼν προσέδραμεν εἰς συνάντησιν αὐτοῖς ἀπὸ τῆς θύρας τῆς σκηνῆς αὐτοῦ καὶ προσεκύνησεν ἐπὶ τὴν γῆν
καὶ εἶπεν Κύριε, εἰ ἄρα εὗρον χάριν ἐναντίον σου, μὴ παρέλθῃς τὸν παῖδά σου·
λημφθήτω δὴ ὕδωρ, καὶ νιψάτωσαν τοὺς πόδας ὑμῶν, καὶ καταψύξατε ὑπὸ τὸ δένδρον·
καὶ λήμψομαι ἄρτον, καὶ φάγεσθε, καὶ μετὰ τοῦτο παρελεύσεσθε εἰς τὴν ὁδὸν ὑμῶν, οὗ εἵνεκεν ἐξεκλίνατε πρὸς τὸν παῖδα ὑμῶν. καὶ εἶπαν Οὕτως ποίησον, καθὼς εἴρηκας.
καὶ ἔσπευσεν Αβρααμ ἐπὶ τὴν σκηνὴν πρὸς Σαρραν καὶ εἶπεν αὐτῇ Σπεῦσον καὶ φύρασον τρία μέτρα σεμιδάλεως καὶ ποίησον ἐγκρυφίας.
καὶ εἰς τὰς βόας ἔδραμεν Αβρααμ καὶ ἔλαβεν μοσχάριον ἁπαλὸν καὶ καλὸν καὶ ἔδωκεν τῷ παιδί, καὶ ἐτάχυνεν τοῦ ποιῆσαι αὐτό.
ἔλαβεν δὲ βούτυρον καὶ γάλα καὶ τὸ μοσχάριον, ὃ ἐποίησεν, καὶ παρέθηκεν αὐτοῖς, καὶ ἐφάγοσαν· αὐτὸς δὲ παρειστήκει αὐτοῖς ὑπὸ τὸ δένδρον.
Εἶπεν δὲ πρὸς αὐτόν Ποῦ Σαρρα ἡ γυνή σου; ὁ δὲ ἀποκριθεὶς εἶπεν Ἰδοὺ ἐν τῇ σκηνῇ.
εἶπεν δέ Ἐπαναστρέφων ἥξω πρὸς σὲ κατὰ τὸν καιρὸν τοῦτον εἰς ὥρας, καὶ ἕξει υἱὸν Σαρρα ἡ γυνή σου. Σαρρα δὲ ἤκουσεν πρὸς τῇ θύρᾳ τῆς σκηνῆς, οὖσα ὄπισθεν αὐτοῦ.
Αβρααμ δὲ καὶ Σαρρα πρεσβύτεροι προβεβηκότες ἡμερῶν, ἐξέλιπεν δὲ Σαρρα γίνεσθαι τὰ γυναικεῖα.
ἐγέλασεν δὲ Σαρρα ἐν ἑαυτῇ λέγουσα Οὔπω μέν μοι γέγονεν ἕως τοῦ νῦν, ὁ δὲ κύριός μου πρεσβύτερος.
καὶ εἶπεν κύριος πρὸς Αβρααμ Τί ὅτι ἐγέλασεν Σαρρα ἐν ἑαυτῇ λέγουσα Ἆρά γε ἀληθῶς τέξομαι; ἐγὼ δὲ γεγήρακα.
μὴ ἀδυνατεῖ παρὰ τῷ θεῷ ῥῆμα; εἰς τὸν καιρὸν τοῦτον ἀναστρέψω πρὸς σὲ εἰς ὥρας, καὶ ἔσται τῇ Σαρρα υἱός.
ἠρνήσατο δὲ Σαρρα λέγουσα Οὐκ ἐγέλασα· ἐφοβήθη γάρ. καὶ εἶπεν Οὐχί, ἀλλὰ ἐγέλασας.
Ἐξαναστάντες δὲ ἐκεῖθεν οἱ ἄνδρες κατέβλεψαν ἐπὶ πρόσωπον Σοδομων καὶ Γομορρας, Αβρααμ δὲ συνεπορεύετο μετ’ αὐτῶν συμπροπέμπων αὐτούς.
ὁ δὲ κύριος εἶπεν Μὴ κρύψω ἐγὼ ἀπὸ Αβρααμ τοῦ παιδός μου ἃ ἐγὼ ποιῶ;
Αβρααμ δὲ γινόμενος ἔσται εἰς ἔθνος μέγα καὶ πολύ, καὶ ἐνευλογηθήσονται ἐν αὐτῷ πάντα τὰ ἔθνη τῆς γῆς.
ᾔδειν γὰρ ὅτι συντάξει τοῖς υἱοῖς αὐτοῦ καὶ τῷ οἴκῳ αὐτοῦ μετ’ αὐτόν, καὶ φυλάξουσιν τὰς ὁδοὺς κυρίου ποιεῖν δικαιοσύνην καὶ κρίσιν· ὅπως ἂν ἐπαγάγῃ κύριος ἐπὶ Αβρααμ πάντα, ὅσα ἐλάλησεν πρὸς αὐτόν.
εἶπεν δὲ κύριος Κραυγὴ Σοδομων καὶ Γομορρας πεπλήθυνται, καὶ αἱ ἁμαρτίαι αὐτῶν μεγάλαι σφόδρα·
καταβὰς οὖν ὄψομαι εἰ κατὰ τὴν κραυγὴν αὐτῶν τὴν ἐρχομένην πρός με συντελοῦνται, εἰ δὲ μή, ἵνα γνῶ.
καὶ ἀποστρέψαντες ἐκεῖθεν οἱ ἄνδρες ἦλθον εἰς Σοδομα, Αβρααμ δὲ ἦν ἑστηκὼς ἐναντίον κυρίου.
καὶ ἐγγίσας Αβρααμ εἶπεν Μὴ συναπολέσῃς δίκαιον μετὰ ἀσεβοῦς καὶ ἔσται ὁ δίκαιος ὡς ὁ ἀσεβής;
ἐὰν ὦσιν πεντήκοντα δίκαιοι ἐν τῇ πόλει, ἀπολεῖς αὐτούς; οὐκ ἀνήσεις πάντα τὸν τόπον ἕνεκεν τῶν πεντήκοντα δικαίων, ἐὰν ὦσιν ἐν αὐτῇ;
μηδαμῶς σὺ ποιήσεις ὡς τὸ ῥῆμα τοῦτο, τοῦ ἀποκτεῖναι δίκαιον μετὰ ἀσεβοῦς, καὶ ἔσται ὁ δίκαιος ὡς ὁ ἀσεβής. μηδαμῶς· ὁ κρίνων πᾶσαν τὴν γῆν οὐ ποιήσεις κρίσιν;
εἶπεν δὲ κύριος Ἐὰν εὕρω ἐν Σοδομοις πεντήκοντα δικαίους ἐν τῇ πόλει, ἀφήσω πάντα τὸν τόπον δι’ αὐτούς.
καὶ ἀποκριθεὶς Αβρααμ εἶπεν Νῦν ἠρξάμην λαλῆσαι πρὸς τὸν κύριον, ἐγὼ δέ εἰμι γῆ καὶ σποδός·
ἐὰν δὲ ἐλαττονωθῶσιν οἱ πεντήκοντα δίκαιοι πέντε, ἀπολεῖς ἕνεκεν τῶν πέντε πᾶσαν τὴν πόλιν; καὶ εἶπεν Οὐ μὴ ἀπολέσω, ἐὰν εὕρω ἐκεῖ τεσσαράκοντα πέντε.
καὶ προσέθηκεν ἔτι λαλῆσαι πρὸς αὐτὸν καὶ εἶπεν Ἐὰν δὲ εὑρεθῶσιν ἐκεῖ τεσσαράκοντα; καὶ εἶπεν Οὐ μὴ ἀπολέσω ἕνεκεν τῶν τεσσαράκοντα.
καὶ εἶπεν Μή τι, κύριε, ἐὰν λαλήσω· ἐὰν δὲ εὑρεθῶσιν ἐκεῖ τριάκοντα; καὶ εἶπεν Οὐ μὴ ἀπολέσω, ἐὰν εὕρω ἐκεῖ τριάκοντα.
καὶ εἶπεν Ἐπειδὴ ἔχω λαλῆσαι πρὸς τὸν κύριον, ἐὰν δὲ εὑρεθῶσιν ἐκεῖ εἴκοσι; καὶ εἶπεν Οὐ μὴ ἀπολέσω ἕνεκεν τῶν εἴκοσι.
καὶ εἶπεν Μή τι, κύριε, ἐὰν λαλήσω ἔτι ἅπαξ· ἐὰν δὲ εὑρεθῶσιν ἐκεῖ δέκα; καὶ εἶπεν Οὐ μὴ ἀπολέσω ἕνεκεν τῶν δέκα.
ἀπῆλθεν δὲ κύριος, ὡς ἐπαύσατο λαλῶν τῷ Αβρααμ, καὶ Αβρααμ ἀπέστρεψεν εἰς τὸν τόπον αὐτοῦ.
Apparuit autem ei Dominus iuxta Quercus Mambre se denti in ostio tabernaculi sui in ipso fervore diei.
Cumque elevasset oculos, apparuerunt ei tres viri stantes prope eum. Quos cum vidisset, cucurrit in occursum eorum de ostio tabernaculi et adoravit in terram
et dixit: " Domine mi, si inveni gratiam in oculis tuis, ne transeas servum tuum;
afferatur pauxillum aquae, et lavate pedes vestros et requiescite sub arbore.
Ponamque buccellam panis, et confortate cor vestrum, postea transibitis; idcirco enim declinastis ad servum vestrum ". Qui dixerunt: " Fac ut locutus es ".
Festinavit Abraham in tabernaculum ad Saram dixitque: " Accelera, tria sata similae commisce et fac subcinericios panes ".
Ipse vero ad armentum cucurrit et tulit inde vitulum tenerrimum et optimum deditque puero; qui festinavit et coxit illum.
Tulit quoque butyrum et lac et vitulum, quem coxerat, et posuit coram eis. Ipse vero stabat iuxta eos sub arbore; et comederunt.
Dixeruntque ad eum: " Ubi est Sara uxor tua? ". Ille respondit: " Ecce in tabernaculo est ".
Cui dixit: " Revertens veniam ad te tempore isto, et habebit filium Sara uxor tua ". Quo audito, Sara risit ad ostium tabernaculi, quod erat post eum.
Erant autem ambo senes provectaeque aetatis, et desierant Sarae fieri muliebria.
Quae risit occulte dicens: " Postquam consenui, et dominus meus vetulus est, voluptas mihi erit? ".
Dixit autem Dominus ad Abraham: " Quare risit Sara dicens: "Num vere paritura sum anus?"".
Numquid Domino est quidquam difficile? Revertar ad te hoc eodem tempore, et habebit Sara filium ".
Negavit Sara dicens: " Non risi ", timore perterrita. Ille autem dixit: Non; sed risisti ".
Cum ergo surrexissent inde viri, direxerunt oculos contra Sodomam; et Abraham simul gradiebatur deducens eos.
Dixitque Dominus: " Num celare potero Abraham, quae gesturus sum,
cum futurus sit in gentem magnam ac robustissimam, et benedicendae sint in illo omnes nationes terrae?
Nam elegi eum, ut praecipiat filiis suis et domui suae post se, ut custodiant viam Domini et faciant iustitiam et iudicium, ut adducat Dominus super Abraham omnia, quae locutus est ad eum ".
Dixit itaque Dominus: " Clamor contra Sodomam et Gomorram multiplicatus est, et peccatum eorum aggravatum est nimis.
Descendam et videbo utrum clamorem, qui venit ad me, opere compleverint an non; sciam ".
Converteruntque se inde viri et abierunt Sodomam; Abraham vero adhuc stabat coram Domino.
Et appropinquans ait: " Numquid vere perdes iustum cum impio?
Si forte fuerint quinquaginta iusti in civitate, vere perdes et non parces loco illi propter quinquaginta iustos, si fuerint in eo?
Absit a te, ut rem hanc facias et occidas iustum cum impio, fiatque iustus sicut impius; absit a te. Nonne iudex universae terrae faciet iudicium? ".
Dixitque Dominus: " Si invenero Sodomae quinquaginta iustos in medio civitatis, dimittam omni loco propter eos ".
Respondensque Abraham ait: " Ecce coepi loqui ad Dominum meum, cum sim pulvis et cinis.
Quid, si forte minus quinquaginta iustis quinque fuerint? Delebis propter quinque universam urbem? ". Et ait: " Non delebo, si invenero ibi quadraginta quinque ".
Rursumque locutus est ad eum: " Si forte inventi fuerint ibi quadraginta? ". Ait: " Non percutiam propter quadraginta ".
" Ne, quaeso, inquit, indignetur Dominus meus, si loquar. Si forte ibi inventi fuerint triginta? ". Respondit: " Non faciam, si invenero ibi triginta ".
" Ecce, ait, coepi loqui ad Dominum meum. Si forte inventi fuerint ibi viginti? ". Dixit: " Non interficiam propter viginti ".
" Obsecro, inquit, ne irascatur Dominus meus, si loquar adhuc semel. Si forte inventi fuerint ibi decem? ". Dixit: " Non delebo propter decem ".
Abiit Dominus, postquam cessavit loqui ad Abraham; et ille reversus est in locum suum.
Ꙗви же сѧ е҆мꙋ б҃ъ оу҆ дꙋба маⷨврїѧ, сѣдѧ́щемꙋ преⷣ двеⷬ‍҇ми храмꙋ е҆го въ полꙋдн҄е.
възрѣв же ѻ҆чима свои̑ма. и҆ оу҆зрѣ, и҆ се трїе мꙋжи стоѧ́хꙋ прѧмо е҆мꙋ, и҆ видѣвъ и҆̀ притечѐ въ срѣт́енїе и҆мъ ѿ две́рїи храма е҆го, и҆ поклони́сѧ до землѧ̀,
и҆ рече Ги҃ а҆ще ѻ҆брѣтохъ блⷣгть, пред лицеⷨ твоимъ, не минѝ раба свое̑го,
да сѧ принесетъ вода̀, и҆ ѻ҆мы́ютсѧ ногы ваша. и҆ прохлади́тесѧ поⷣ дꙋ́бомъ.
и҆ принесꙋ̀ хлѣбы да ꙗ҆́сте· И҆ посем̾ мине́те на пꙋть свои е҆гоⷤ‍ⷷ ради съврати́стесѧ сѣмо къ рабꙋ̀ свое̑мꙋ. и҆ рѣша та́ко сътворѝ, ꙗ҆́коже гл҃а·
И҆ потъща́всѧ а҆враа́мъ въ храминꙋ къ са́ррѣ и҆ рече е҆й, оу҆скорѝ взѧ́ти три спꙋ́ды мꙋки чисты, и҆ сътворѝ потре́бники·
И҆ тече а҆враа́мъ въ кра́вы. и҆ поѧ̀ телецъ млаⷣ и҆ до́бръ, и҆ дасть и҆̀ рабꙋ, и҆ оу҆скорѝ пригото́вити е҆̀,
И҆ взѧ масло, и҆ млеко, и҆ телеⷰ‍҇, е҆же пригото́ва, и҆ постави преⷣ ни́ми и҆ ꙗ҆́до́ша, сам же стоѧ́ше преⷣ ними. поⷣ древомъ·
И҆ реко́ста къ немꙋ̀ гд̑ѣ са́рра жена твоѧ̀, ѻ҆н же ѿвѣщавъ рече с҄е въ хра́минѣ·
И рече с҄е ѻ҆бращъсѧ прїидꙋ к тебѣ, ѻ҆ вре́мени семъ въ часѣ, и҆ родиⷮ сн҃ъ са́рра жена твоа̀, са́рра же оуслы́ша преⷣ две́рми храмины сꙋщи за нимъ·
А҆враа́м же и҆ сар̾ра стара бѣста, жи́вши дн҃и мно́гы, и҆ минꙋ́ла бѧше са́рры женскаѧ̀ не́мощъ,
и҆ посмѣѧ́сѧ са́рра гл҃ющи в себѣ, не оу҆бо бы́ло ми доселѣ, се мⷤꙋ мо̏ стаⷬ‍҇·
И҆ рече г҃ь къ а҆враа́мꙋ, чт҄о ꙗ҆ко посмѣѧ́сѧ са́рра въ себѣ гл҃ющи, и҆ а́ще право рождꙋ, а҆́зъ б҄о състарѣ́хсѧ.
е҆да немо́щно е҆сть ѿ б҃а всѧко сло́во, въ се времѧ възвращꙋсѧ̀ въ часѣ. и҆ бꙋ́дет̾ са́ррѣ сн҃ъ·
И҆ ѿвръжесѧ са́рра гл҃ющи, не посмѣѧⷯсѧ, оу҆боѧ бо сѧ, и҆ рече н҄и н҄о посмѣѧ́сѧ,
въста́вши же мꙋжи ѿтꙋдꙋ и҆ ѻ҆брати́ша лица своа̀ къ содо́мѣ, и҆ къ го́морѣ, а҆враа́м же и҆дѧ́ше с ними проводѧ ѧ̀·
Рече же г҃ь, не потаю̀ а҆́зъ ѿ авраа́ма раба мое̑го, е҆же а҆́зъ творю̀,
а҆врааⷨ же бꙋдыѝ бꙋдеⷮ въ ꙗ҆́зыⷦ‍҇ великъ, и҆ многъ· И҆ блⷵвѧтсѧ ѻ҆ неⷨ вси ꙗ҆́зы́ци земнїи҆̀,
вѣмъ оу҆бо ꙗ҆ко скажетъ сн҃омъ свои̑мъ, и҆ домꙋ свое̑мꙋ по себѣ, да сънабдѧ́тъ за́повѣди г҃а б҃а твори́ти правдꙋ и҆ сⷣꙋ· до́ндеже сътвори́тъ г҃ь а҆враа́мꙋ вс҄е е҆ли́ко гл҃а к немꙋ·
И҆ рече г҃ь вопль содо́мскїи, и҆ гомо́рскїи оумно́жисѧ ко мнѣ и҆ грѣсї и҆хъ вели́цы ѕѣло,
съшеⷣ оу҆бо да ви́ждꙋ, а҆ще по во́плю иⷯ, приходѧ́щꙋ къ мнѣ. конча́юⷮсѧ и҆ли н҄и, да разꙋмѣ́ю·
И҆ ѻ҆братившесѧ мꙋжѝ ѿтꙋ́дꙋ, прїидоша въ содо́мъ а҆враа́м же бѧ́ше е҆ще стоѧ преⷣ гм҃ъ·
И҆ пристꙋпивъ а҆враа́мъ рече, погꙋби́ши ли правеⷣнаго съ нечести́выми, и҆ бꙋдетъ правеⷣныи ꙗ҆́ко нечести́выи·
А҆ще е҆сть, н҃, пра́веⷣныхъ въ градѣ погꙋби́ши ли ѧ҆̀, не ѻ҆ста́виши ли всѧкомꙋ градꙋ. н҃. правеⷣныхъ ради, а҆ще сꙋть в немъ,
никакоже сътвори́ши по словесѝ семꙋ, е҆же оу҆бити правеⷣнаго, съ нечести́выми, и҆ бꙋдꙋть правеⷣнїи҆̀ ꙗ҆ко нечести́вїи҆̀, ника́коже т҄ы сꙋдїѧ̀ земли все́й, не сътвори́ти сⷣꙋ·
И҆ рече г҃ь а҆ще ѻ҆брѧщетсѧ въ содо́мѣхъ, н҃. правеⷣныⷯ , ѻставлю весь предѣлъ тѣхъ ради·
И҆ ѿвѣщавъ а҆враа́мъ рече, нн҃ѣ начаⷯ гл҃ати къ г҃ꙋ мое̑мꙋ , а҆́з же е҆смь землѧ̀ и҆ пе́пелъ,
да а҆ще оу҆бꙋ́детъ, ѿ н҃, правеⷣныхъ е҃. погꙋбиши л҄и, м҃е, ради правеⷣныхъ весь граⷣ· И҆ реⷱ‍҇ не погꙋблю̀, аще ѻ҆брѧ́щꙋ т҄ꙋ, м҃е·
И҆ приложѝ е҆ще гл҃ати къ немꙋ. и҆ реⷱ‍҇, аще ѻ҆брѧ́щетсѧ иⷯ т҄ꙋ м҃· И҆ рече, не погꙋблю̀, а҆ще ѻбрѧщⷮꙋсѧ. м҃.
і҆ рече е҆лмаⷤ‍ⷷ г҃и и҆маⷨ гл҃ати, а҆ще ѻ҆брѧ́щетсѧ иⷯ л҃· И҆ рече не погꙋблю̀ л҃, ради·
и҆ рече, да чт҄о е҆ще гл҃ю· г҃и, а҆ще ѻ҆брѧщⷮꙋсѧ иⷯ, к҃· И҆ реⷱ‍҇ не погꙋблю̀. к҃ ради·
И҆ рече, е҆да г҃и чт҄о а҆ще гл҃ю е҆ді́ною е҆ще· А҆ще ѻ҆брѧ́щеⷮсѧ иⷯ т҄ꙋ, і҃· И҆ рече не погꙋблю̀ і҃. раⷣ‍ꙵ
ѿи̑де же г҃ь, ꙗ҆́ко сконча гл҃ѧ къ а҆враа́мꙋ, и҆ а҆враа́мъ ѻ҆брати́сѧ на мѣсто своѐ·
Претходна глава
Следећа глава